Вот такие пророческие оказались слова из рассказа Ильфа и Петрова, которые вполне можно применить к сегодняшним украинцам! А ведь еще 20 лет назад, когда была провозглашена Независимость, мы, украинцы, гордо заявляли о том, что мы кормили всю Россию, но больше никогда, никогда не будем ее кормить и уж тем более мы, украинцы, не будем протягивать руки...  Как показывает сегодняшняя действительность, экономика нашей страны прошла точку невозврата и теперь вполне реально, что мы протянем ноги!
   Дабы этого не случилось, наши правители обратились за финансовой помощью к России. Не знаю, чем закончатся переговоры, но могу сказать одно точно – наша Незалежність была всего лишь Незалежністю красных директоров, партийных, комсомольских бонз, да просто откровенных бандюков от прежних Московских бояр.  Другими словами, весь ресурс страны распиливался этой кучкой, обалдевшей от радости, бесконтрольности и вседозволенности.
   Экономика страны вошла в штопор, а наши правители применили синдром К. Арцеулова, который первый в истории авиации вывел самолет из штопора (он направил штурвал не на себя, а от себя, чем, казалось бы, усугубил свое положение, но при этом самолет вышел из штопора).
  Наверное, просто перепутали экономику с фигурой высшего пилотажа. Хотя наличие у них сегодня такого неимоверного богатства тоже можно расценивать как ФИГУРУ ВЫСШЕГО ПИЛОТАЖА.

   Экономика страны уже прошла точку невозврата. 27 февраля 2012 года в программе Свобода слова на ICTV госпожа Н. Королевская заявила, что каждый гражданин Украины на сегодня имеет долг 970 $ США, исходя из общего долга страны, по ее мнению. Меня сильно удивила сея риторика   политика, который отвечал за экономический блок страны и который сегодня анонсирует на всех агитационных плакатах и выступлениях, что она «Поможет каждому». Каким образом, госпожа Королевкая, Вы собираетесь помочь каждому, если Вы абсолютно не владеете цифрами и реальным состоянием дел экономики страны? Согласно Вашим заявлениям, цены выросли в два раза за последние два года.
   Теперь я Вам открою несколько иную картину – согласно Справочника ЦРУ, как мы уже знаем, внешний долг Украины составляет 107 % к ВВП, или 2641 $ США на каждого гражданина Украины. Наталья, Вы чувствуете разницу между Вашей цифрой и РЕАЛЬНОЙ цифрой? Все это могли бы быть и ничего, если бы в стране были запущены реальные механизмы модернизации, производства, тяжелой промышленности, сельского хозяйства, науки, культуры, системы здравоохранения, вменяемого налогообложения бизнеса и т.д.! Но этого не произошло! Господа, наш самолет под названием «Независимая Украина» летит в неизвестном направлении с отсутствием керосина в баках! Но при этом мы слышим сладкие речи политиков на всех уровнях о том, что вот-вот мы заживем.
   Мне кажется, пришло время открыть людям глаза и сказать правду, что состояние экономики, сельского хозяйства, науки, культуры, образования катастрофическое! Пришло время сказать народу, что в 1991 году мы получили «незалежність», но народу не расшифровали, в чем заключается эта «незалежність». Сегодняшняя «незалежність» заключается в том, что бывшие партийные, хозяйственные, комсомольские бонзы действительно получили независимость от Москвы. Они получили возможность бесконтрольно, безотчетно перед кем-либо распиливать весь экономико-хозяйственный ресурс страны. Меня удивляет, как они на протяжении 20-ти лет ставят вопрос о пенсионном обеспечении пенсионеров. О каком-то льготном датировании малоимущих пенсионеров. Господа олигархи, чиновники, Вы пользуетесь в полном объеме всем ресурсом беспроцентно, который создавали вот те граждане, которых Вы называете пенсионным электоратом, который Вы так бессовестно обокрали, а теперь Вы им предлагаете подачки в виде субсидий и прочих Вами придуманных так называемых льгот!
   Обращаясь к народу Украины, хочу Вам однозначно заявить, что сегодня созрела вот та ситуация когда спасение утопающих – дело рук самих утопающих! Мы просто обязаны разорвать эту гидру – власть и оппозиция! Сегодня каждый гражданин должен понять, что как таковой реальной оппозиции в полном классическом смысле этого слова в стране не существует, ее просто нет! А есть огромное количество  политических портретов, которые привлекают к себе внимание за счет популистских лозунгов и за которыми черной тенью стоит криминализировано-чиновничий аппарат! Пора уже понять, что Украину абсолютно реально за 5 лет грамотного правления можно превратить в цветущую цивилизованную передовую страну!
   Исходя из цифр, которые озвучивают политики (а они же – бывшие и сегодняшние чиновники высокого ранга!), можно сделать однозначный вывод о том, что они даже понятия не имеют о РЕАЛЬНОЙ экономической ситуации в стране! Все это происходит в силу тех причин, что на ключевые посты в государстве ставятся люди, которые и не хотят, и не могут, и не знают как и что нужно делать! У них стоит лишь одна задача – как можно дольше удержаться в кресле, как можно больше взять за счет этого кресла. Вот, собственно, и вся их миссия. Многие политики заявляют о люстрации в надеже на то, что народ Украины не разберется, кто есть кто. 20 лет независимости для страны с таким огромный потенциалом – это СЛИШКОМ много, чтобы жить в таких нищенских, позорных, убогих условиях!
 

       Согласно справочнику ЦРУ на 31 декабря 2011 года внешний долг Украины составил 107% к ВВП.
      ВВП (по паритету покупательной способности) в Украине за 2011 год составил 327,400,000,000 долларов США.
      ВВП (по официальному обменному курсу) за 2011 год составил 162,900,000,000 долларов США.
      Честно говоря, когда прочитал, прослезился!
      По информации Премьер-министра Украины Азарова Н.Я. номинальный ВВП по итогам 2011 года составил 1,25 трлн. грн. или приблизительно 160,250,000,000 долларов США. Да и вообще, все у нас растет, по словам Премьер-министра Украины Азарова Н.Я.,   зарплаты выросли, пенсии выросли, промышленность растет. В 2011 году существенно возросла покупательная способность населения, в частности, украинцы стали больше покупать продуктов, например, выросло потребление мяса, а овощей и фруктов население купило в 1,5 раза больше, чем в прошлом году заявляет Николай Янович.
     Я не понимаю, у нас что, население вдруг выросло или украинцы стали вдруг 1,5 раза больше кушать?
     Уважаемый Николай Янович, этот прирост исходит из следующего: к примеру, закладываете Вы на хранение в Госрезерв крупу гречневую, а она в нынешнем году дорогая, тогда Вы, Николай Янович заменяете ее, к примеру, на картошку, и эта замена делается согласно нормам замены одних продуктов на другие. За 100 грамм крупы гречневой закладывается 550 граммов картофеля. С мясом та же картина, по отношению к рыбе только цифры по замене другие, а рыба как мы знаем в цене выросла в разы. Так что,  Николай Янович, это все обязан был знать Ваш, Министр экономики, а если не знает, то нахрена он нужен?
     Теперь, надеюсь, Вам понятно, что основные  крупы в 2011 году были дорогие, а овощи дешевые. Вот поэтому их население и купило больше, как Вы изволили заявить, в 1,5 раза. А  вот должны были их купить в 5-ть (пять) раз больше! Чувствуете теперь разницу, Николай Янович?
     Так что теперь, надеюсь, журналистам должно быть ясно, насколько мы стали жить лучше, да хотя и так все понятно.
     Не могу только понять, почему молчат журналисты? А если у кого есть сомнения, то возьмите статистику и посмотрите, сколько круп купило население в 2011 году. Кстати, по этим двум показателям крупы картофель и овощи очень легко все просчитывать, погрешность будет небольшая.
     Теперь касательно фантастического роста ВВП за 2011 год аж на 5,5%. Николай Янович заявил, а Виктор Федорович подтвердил, рост экономики за 2011 год на 5,5% это если мы с Вами правильно понимаем, друг друга, приводится в сравнении к 2010 году. Так было бы правильным навести цифру провала экономики в 2009 году, а, насколько нам известно, провал был в районе 20%. Другими словами я не понял какой рост экономики?
    Ну и на финише всех заявлений Азарова   это вот, ГОСПОДАС: «украинцы стали жить не только лучше и веселее, но еще и дольше»! Во как! Значит дольше жить мы стали? Э как хватил – всего-то два года правят, а жить мы с вами стали дольше! Это к чему Вы клоните, Николай Янович? Не уж то пора нам уже на ПМЖ, туда значит, в мир иной? Если всего за два года вашего правления мы, Украинцы, стали жить долго, это ж… Как же дальше? Дальше так нельзя, долго…
      …И что-то стало мне так жалко всех нас   убогих овец заблудших, обидно за Державу и грустно за народ. Взял закурил, и весело…
      Честно говоря, я, задумался, то ли мы полные идиоты, то ли нами управляют идиоты?..
      Не хочу больше погружаться в цифры, чтобы не было еще грустней. Скажу лишь одно: исходя из сегодняшней политической ситуации и последнего выступления Президента Украины Януковича В.Ф., могу однозначно утверждать, что тема о том, чтобы договариваться с оппозицией, подтверждает мое видение в этом вопросе   что власть без оппозиции и наоборот не могут существовать друг без друга. Только стоит убрать одних, рухнут и другие. Они стоят на одних и тех же весоизмерительных приборах.               Ну, а бюджет? Бюджет рухнет, это точно, до сентября не дотянет.
    Пока мы не поставим вопросы ребром:
1. О декларировании всех имеющихся активов у политиков, чиновников, олигархических кланов.
2. О немедленной легализации всех денег с уплатой налогов, вывезенных заграницу.
3. О немедленном создании из числа военных, как наименее коррумпированной прослойки общества (анти - коррупционного бюро)
4. О немедленном сокращении всего чиновничьего аппарата на 50%.
5. О легализации всех заработных плат.
6. Об установлении  налогов со шкалой в 10% и с прогрессивной выплатой.
7.  Ну и т.д.
    Присоединяйтесь, граждане Украины, добавляйте то, что необходимо сделать немедленно по Вашему мнению!
    Вот вкратце и все. Если кого обидел, так это не со зла, а скорей  вообще без всякого злого умысла. А что взять с меня?      Простой украинский парень…
 

       Согласно справочнику ЦРУ на 31 декабря 2011 года внешний долг Украины составил 107% к ВВП.
      ВВП (по паритету покупательной способности) в Украине за 2011 год составил 327,400,000,000 долларов США.
      ВВП (по официальному обменному курсу) за 2011 год составил 162,900,000,000 долларов США.
      Честно говоря, когда прочитал, прослезился!
      По информации Премьер-министра Украины Азарова Н.Я. номинальный ВВП по итогам 2011 года составил 1,25 трлн. грн. или приблизительно 160,250,000,000 долларов США. Да и вообще, все у нас растет, по словам Премьер-министра Украины Азарова Н.Я.,   зарплаты выросли, пенсии выросли, промышленность растет. В 2011 году существенно возросла покупательная способность населения, в частности, украинцы стали больше покупать продуктов, например, выросло потребление мяса, а овощей и фруктов население купило в 1,5 раза больше, чем в прошлом году заявляет Николай Янович.
     Я не понимаю, у нас что, население вдруг выросло или украинцы стали вдруг 1,5 раза больше кушать?
     Уважаемый Николай Янович, этот прирост исходит из следующего: к примеру, закладываете Вы на хранение в Госрезерв крупу гречневую, а она в нынешнем году дорогая, тогда Вы, Николай Янович заменяете ее, к примеру, на картошку, и эта замена делается согласно нормам замены одних продуктов на другие. За 100 грамм крупы гречневой закладывается 550 граммов картофеля. С мясом та же картина, по отношению к рыбе только цифры по замене другие, а рыба как мы знаем в цене выросла в разы. Так что,  Николай Янович, это все обязан был знать Ваш, Министр экономики, а если не знает, то нахрена он нужен?
     Теперь, надеюсь, Вам понятно, что основные  крупы в 2011 году были дорогие, а овощи дешевые. Вот поэтому их население и купило больше, как Вы изволили заявить, в 1,5 раза. А  вот должны были их купить в 5-ть (пять) раз больше! Чувствуете теперь разницу, Николай Янович?
     Так что теперь, надеюсь, журналистам должно быть ясно, насколько мы стали жить лучше, да хотя и так все понятно.
     Не могу только понять, почему молчат журналисты? А если у кого есть сомнения, то возьмите статистику и посмотрите, сколько круп купило население в 2011 году. Кстати, по этим двум показателям крупы картофель и овощи очень легко все просчитывать, погрешность будет небольшая.
     Теперь касательно фантастического роста ВВП за 2011 год аж на 5,5%. Николай Янович заявил, а Виктор Федорович подтвердил, рост экономики за 2011 год на 5,5% это если мы с Вами правильно понимаем, друг друга, приводится в сравнении к 2010 году. Так было бы правильным навести цифру провала экономики в 2009 году, а, насколько нам известно, провал был в районе 20%. Другими словами я не понял какой рост экономики?
    Ну и на финише всех заявлений Азарова   это вот, ГОСПОДАС: «украинцы стали жить не только лучше и веселее, но еще и дольше»! Во как! Значит дольше жить мы стали? Э как хватил – всего-то два года правят, а жить мы с вами стали дольше! Это к чему Вы клоните, Николай Янович? Не уж то пора нам уже на ПМЖ, туда значит, в мир иной? Если всего за два года вашего правления мы, Украинцы, стали жить долго, это ж… Как же дальше? Дальше так нельзя, долго…
      …И что-то стало мне так жалко всех нас   убогих овец заблудших, обидно за Державу и грустно за народ. Взял закурил, и весело…
      Честно говоря, я, задумался, то ли мы полные идиоты, то ли нами управляют идиоты?..
      Не хочу больше погружаться в цифры, чтобы не было еще грустней. Скажу лишь одно: исходя из сегодняшней политической ситуации и последнего выступления Президента Украины Януковича В.Ф., могу однозначно утверждать, что тема о том, чтобы договариваться с оппозицией, подтверждает мое видение в этом вопросе   что власть без оппозиции и наоборот не могут существовать друг без друга. Только стоит убрать одних, рухнут и другие. Они стоят на одних и тех же весоизмерительных приборах. Ну, а бюджет? Бюджет рухнет, это точно, до сентября не дотянет.
    Пока мы не поставим вопросы ребром:
1. О декларировании всех имеющихся активов у политиков, чиновников, олигархических кланов.
2. О немедленной легализации всех денег с уплатой налогов, вывезенных заграницу.
3. О немедленном создании из числа военных, как наименее коррумпированной прослойки общества (анти - коррупционного бюро)
4. О немедленном сокращении всего чиновничьего аппарата на 50%.
5. О легализации всех заработных плат.
6. Об установлении  налогов со шкалой в 10% и с прогрессивной выплатой.
7.  Ну и т.д.
    Присоединяйтесь, граждане Украины, добавляйте то, что необходимо сделать немедленно по Вашему мнению!
    Вот вкратце и все. Если кого обидел, так это не со зла, а скорей  вообще без всякого злого умысла. А что взять с меня?      Простой украинский парень…
 

   Процес жорсткого розкрадання України з боку олігархічних кланів, чиновників та депутатів продовжується, Україна як держава неухильно йде до своєї прірви, але в той же час ми чули й чуємо посилання наших можновладців на Святе Письмо, їхні солодкаві розмови про любов до Бога та українського народу. Ми бачимо з екранів телебачення, як гарно оформленні їхні службові кабінети та житлові помешкання, ми знаємо, у яких дорогих авто вони їздять та на яких островах відпочивають. А на самому видному місці в їхніх владних кабінетах поруч з портретом Президента України неодноразово помічали образ Бога, якому вони нібито вклоняються, шанують і поважають.
   22 лютого 2012 року в Будинку вчених НАН України відбулася презентація паралельного перекладу «Вічного Євангелія». Це справжня історична подія для новітньої історії, яка, однак, пройшла поза увагою як влади та опозиційних сил, так і більшості засобів телебачення й масової інформації, і це при тому, що всім вищезгаданим владним структурам та ЗМІ відомо, що Україна – християнська держава.
   Перш, ніж розпочати свою розповідь, хочу зауважити, що сам автор статті не є релігійною людиною, хоча і був насильно хрещений в дитинстві, але все одно виховувався на атеїстичних принципах. Водночас це не заважає йому поважати будь-які релігійні погляди та належність до тої чи іншої релігійної конфесії громадян своєї країни.
   Людина, із якою звела мене доля свого часу, здійснила справжній подвиг, який, на мою думку, не був гідно висвітлений в Україні. Мова йде про доктора теології Валерія Олександровича Громова. Ця людина пройшла шлях від військового перекладача до перекладача Книги Книг   для більшості громадян як України, так і Росії. Йдеться про перший за історію Української Академії Наук паралельний переклад з грецької на українську та російську мови «Вічного Євангелія», який В. О. Громов робив понад 10 років. Це історична подія не тільки тому, що Євангеліє вийшло українською мовою, а насамперед тому, що сучасною українською, – це є подвійне свято!
   Однак, під час роботи В. О. Громовим було знайдено багато суттєвих неточностей у попередніх перекладах Євангелія. Власне, на це ми б хотіли  звернути особливу увагу наших можновладців.
   Нашим політикам і чиновникам слід було б все ж звернутися до нового потрактування Біблії, бо складається враження, що вони читали Євангеліє, яке було некоректно перекладене й розтлумачили його «не в той бік», про що свідчить сьогоднішнє безбожне (яке влучне слово!) розкрадання держмайна та крайнє зубожіння нашого народу. Можливо, і крадуть, молячись… Ну як тут не згадати поему «Сон» Т. Шевченка: «А той, щедрий та розкішний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята… »
  Як свідчать фотохроніки деяких державних установ, у лихі 90-ті  багато сучасних політиків були зафіксовані з великими й не дуже хрестиками на шиях, із портретами Бога у владних кабінетах, із іконами на стінах власних будинків. Як на мене, всі ці факти мали б говорити про велику пошану й любов в їхніх серцях до християнської віри. Мабуть, саме цією любов’ю вони й були так захоплені всі ці 20 років незалежності – ці олігархічно-чиновницькі клани, високо- й не дуже посадовці, які в неймовірно швидкому темпі багатіли на противагу суцільному зубожінню більшості громадян України, у тому числі дітей та пенсіонерів.
  Зокрема, їхню любов відчувають на собі, за останніми статистичними даними, аж 103 тисячі дітей, які наразі перебувають в інтернатах, а кількість тих, хто проживає на вулиці, узагалі невідома. Як на мене, то для країни, яка прагне європейської інтеграції, ця цифра жахлива.
  Можливо, тут нашим політикам, чиновникам, олігархам усе ж є сенс погортати сучасний переклад Євангелія, зокрема від Матвія (розділ 19, вірш 24): «Знову говорю вам: легше верблюдові пройти через голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Зверніть на це увагу! Це ПРАВИЛЬНИЙ переклад Євангелія! І якщо в наступних ваших політичних зверненнях до народу будуть посилання на Святе Письмо, то не забудьте вірш 24, розділ 19 процитувати народові!
  Від сьогоднішніх політиків ми чуємо, що економіка країни у важкому стані, однак, як здається мені й, упевнений, більшості громадян України, у такому стані вона перебуває вже 20 років, і кожного року зі зміною однієї – по суті, тієї ж самої влади на іншу, таку ж саму – ми чуємо, що ось-ось економіка почне зростати й нарешті ми візьмемося за культуру, науку, освіту. Але все ніяк. Чомусь наші можновладці ніяк не зрозуміють, що без культури не може бути економіки! Адже, як ми знаємо, спочатку була філософія, потім релігія, а вже потім наука (економіка, модернізація і т. д.). Загалом, без культури не  може бути нації! І тут доречно дати визначення, а що ж таке «нація»? Нація це   «історично сформована спільнота людей, об’єднаних спільною територією, мовою, культурою, психологічним і економічним укладом життя». І тут ще раз звертаємо увагу наших політиків, що в цьому визначенні економіка стоїть на останньому(!) місці!
   Звертаючись до народних депутатів України, хочу ще раз акцентувати увагу на правильному(!) перекладі Святого Євангелія, зокрема на Євангелія від Луки (розділ 11, вірш 52): «Горе вам, законникам, бо ви взяли ключ пізнання: самі не ввійшли, і тим, що входять, перешкодили». Оцей вірш не забудьте, коли розпочнеться перевиборча кампанія 2012 року! Скажіть людям про те, яким чином ви так неймовірно розбагатіли, а люди – обідніли, про те, як ваші діти навчаються в престижних навчальних закладах як в Україні, так і закордоном. Також у своїй перевиборчій агітації акцентуйте, просимо, увагу громадян України на те, у яких багатих маєтках ви мешкаєте, на яких дорогих авто їздите, на яких курортах відпочиваєте ви й ваша родина, які ваші статки, ну, і врешті, можете похвалитися перед народом України, які сучасні підприємства було відкрито в нашій країні, які збудовані важливі для її розвитку стратегічні об’єкти, у якому стані наша космічна галузь, літакобудування, сільське господарство, армія, пенсіонери, діти, студенти, молоді сім’ї, одним словом, вам є про що сказати народу України! А народу України рекомендую ось такий вірш   Євангеліє від Марка (розділ 8, вірші 17): «Дивіться, бережіться закваски фарисейської та закваски Іродової», а от депутатам такий   Євангеліє від Марка (розділ 8, вірші 18): «Що розмірковуєте, що хлібів немає? Ще не розумієте і не усвідомлюєте? Все ще маєте ваше серце зачерствілим? Маєте очі, не бачите? І маючи вуха, не чуєте?..»
   Отже, звертаючись до депутатів, можновладців, олігархів, чиновників,   наголошую Вам, якщо Вірите, то читайте, будь ласка, Вічне Євангеліє сучасного українсько-російського паралельного перекладу з грецької мови!                           

   Можливо, і в країні після цього стане легше жити!
 

   Зараз майже всі чесні аналітики розуміють, що розвиток України пішов «не туди». Починаючи від «крутих» 90-х, коли на поталу було пущено народногосподарський комплекс і сформувався олігархічний капіталізм, більшість українців не відчуває, що живе на СВОЇЙ землі. Невеликий спалах громадянського духу під час «помаранчевих» подій дуже швидко згас, адже люди одразу відчули, що їх просто використали задля здобуття влади певними особами. А далі все пішло, як раніше, і навіть гірше. Вічні питання: Що робити? Хто винен? Куди йдемо? не полишають нас, як і раніше, і ми й досі не знаходимо на них відповіді. Натомість в голові виникають все нові і нові знаки питання…
   Однак, звинувачувати в тому, що відбувається, лише владу було б нерозумно. Ми самі, українці, після Помаранчевої революції опустили руки, забули, хто ми! Ми остаточно (чи не безповоротно?) забули про повагу до національної пам’яті, повсякчас принижуємо своїх національних героїв, байдужі до знецінення багатовікових національних цінностей і традицій – ось основні напрямки «розвитку» сьогоднішньої України. Однак для будь-якого суспільства це означає його тотальну моральну та духовну деградацію, регресивний шлях розвитку, дорогу «в нікуди».
   Публікуючи позавчора статтю про приниження образу найбільшого поета України, нашої національної гордості – Тараса  Шевченка, прагнув звернути увагу українців на цей моральний злочин, який є насправді досить органічним в контексті процесів деградації, дебілізації, аморалізації українського суспільства, які сьогодні відбуваються з неймовірною швидкістю. Зустрів як розуміння, так і глибоке нерозуміння того, що відбувається наразі в суспільстві. Тому маю бажання розкрити цю тему більш широко, щоб було зрозуміло кожному громадянину України.
   Сьогодні більшість українців навіть не розуміють, що деградація проникла в усі сфери нашого з Вами життя. Брехня, аморальність, цинізм у всіх сферах стали нормою життя. Водночас, ніхто вже не питає нас із Вами, подобається нам це чи ні! Отже, нормою стало й те, що думка суспільства не береться до уваги. Відтак, кожен із нас має з’ясувати для себе, що може зробити в цій ситуації сьогодні, зараз, терміново!
    Учорашній випадок з підрозділом «Кобри» в Одесі (нагадаємо – молоді люди в дорогих автомобілях, порушивши правила дорожнього руху, пригрозили співробітникам підрозділу МВС України, що куплять їх усіх) демонструє, що сучасні багатії ставляться до «народу» як до бидла, до «ніщо», до чогось, що можна купити за копійку як товар! Своїми протиправними діями й заявами ці «мажори», із якими українське суспільство стикається на різних рівнях, кинули виклик всьому суспільству, усім нам! Тобто, мова йде про те, що вони куплять усю владу, суспільство, усіх громадян, тобто нас із Вами! І ми НЕ ПОВИННІ мовчати! Ми ПОВИННІ відреагувати на цей виклик!
   А тепер я хочу запитати у цих так званих багатіїв, чи вони заробили це багатство чесно чи це просто банально вкрадені гроші в українського суспільства? Упевнений, відповідь кожному з нас очевидна! І за ці ж вкрадені гроші суспільство буде примітивно куплене! А тепер, відповідаючи на виклик, ми ставимо питання та даємо відповіді для обговорення громадянами України!
       Отже,
       1) Як подолати колосальну прірву між бідністю та багатством в Україні?
Крайня бідність одних і неправедне супербагатство інших убиває моральність нашого суспільства і руйнує Україну зсередини. Треба оприлюднити обсяги і джерела доходів всіх чиновників і тих, чиє майно (за винятком квартир, в яких вони живуть) перевищує 1 мільйон гривень. Встановити прогресивний податок на капітали, вищі за 1 мільйон гривень. Із одержаних у такий спосіб коштів створити Фонд Розвитку України. Спрямувати ці кошти на розвиток науки, культури, освіти, на модернізацію, а також на молодіжні програми (розвиток молоді України, її людського капіталу) та допомогу старим людям.
      2) Як домогтися повернення вкрадених капіталів до України?
Прийняти Закон України «Про соціальну відповідальність бізнесу». Законодавчо визначити механізми повернення капіталів. Поставити завдання СБУ знайти всі капітали, вивезені з України за кордон. Організувати громадські акції, спрямовані на повернення вивезених капіталів.
      3) Як подолати процес зникнення народу України?
Із Фонду Розвитку України забезпечити цільове фінансування молодих сімей, які народжують другу, третю дитину й більше, із диференціацією по регіонах, де населення зменшується. Встановити, що працюючі молоді батьки, які народили двох і більше дітей, забезпечуються житлом протягом одного року.
     4) Як забезпечити баланс між свободою і справедливістю?
Ця проблема є загальносвітовою. Вважаю, що її треба поставити перед вітчизняною соціологічною наукою. Можливо, її вирішення не таке просте. Можливо, варто скористатися досвідом соціальноорієнтованих держав, таких як, наприклад, Швеція.
    5) Як зробити, щоб ми почували себе господарями на СВОЇЙ землі? Чи вона вже й не наша?
Вважаю, що кожен громадянин України має право на землю. Треба скласти загальнодержавний кадастр землі. Зробити його досяжним для кожного через Інтернет. Визначити законодавчо, скільки землі можна виділити кожному громадянину. Кожний громадянин України має право на землю. Безкоштовно. Але ймусить бути відповідальність за її використання.
     6) Як будувати стосунки з Європою та Росією?
Головне – не давати себе розігрувати як українську карту. Будь-який диктат, загрози санкцій неприпустимі. Треба всім усвідомити, що ми не менш потрібні і Європі і Росії, ніж вони нам. Треба припинити «пхатись» кудись. Україна – цілком самодостатня. Нам треба зосередитися на наших внутрішніх справах. Тоді матимемо і більшу повагу і увагу від зовнішніх партнерів.

      7) Як вийти на правильний шлях розвитку?

1. Визначитися із своєю ідентифікацією. Хто ми?
2. Визначити «точки росту».
3. Подолати корупцію і наслідки «дикої» приватизації.

     8) Питання до самого себе: Як жити далі?
Чесно. Це мусить бути наша національна ідея: чесність і порядність.

     9) Питання до влади: Як вам не соромно?
Нехай вони скажуть самі. А ми мусимо їх спитати.

У кінці хочемо почути Вашу думку.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
                            Тарас Шевченко

    Чи міг подумати колись великий український поет Тарас Шевченко, що одного дня ганебно будуть спотворені його художні полотна, які шануються в усьому світі?
    Поясню, у чім річ. До мене звернувся мій товариш – іноземець, який працює  в Україні в одному з посольств. Зі зрозумілих причин не називаю країну, але зауважу, що вона   одна з найбільш розвинених у Європі. З цією людиною я підтримую давні дружні стосунки. Ми з ним частенько рибалимо, спілкуємось на різні теми стосовно нашого й європейського життя. У 2010-му році вони всім посольством їздили на могилу Т. Шевченка у Каневі, де мій товариш читав вірші Т. Шевченка українською мовою. Мене зачепило за душу, наскільки щиро та з якою повагою мій іноземний друг читав ці вірші. Вони лунали з самого його серця. 
    На вчорашній зустрічі мій друг показав мені гральні карти із зображеннями Шевченка та його мистецьких робіт, які він придбав у центрі Києва. Непідробна любов мого друга до духовних цінностей української нації мене знову вразила. Він із люттю в голосі виголосив: «Якщо ви не поважаєте своїх героїв, то ви як нація приречені!»
    І справді, яка неповага до української культури має бути у авторів цього ганебного проекту?! І в мене виникає питання – де громада, де співробітники прокуратури та міліції, чому вони байдуже спостерігають за паплюженням нашої національної гордості та пам’яті? Два роки залишилось до святкування 200-річчя від Дня народження Великого Поета! Можна перерахувати безліч країн світу, де є пам’ятники Тарасу Шевченку   їх понад 1100 у світі! Іншими словами, більшість країн світу з великою повагою ставляться до постаті Тараса Шевченка, у той час, як ми, українці, топчемо своїх національних героїв та нашу національну пам’ять.
    Під час Другої світової війни 1941-1945 рр., а саме – у 1942 році, був виданий «Кобзар (Вибрані твори)» Т. Шевченка накладом 100.000 примірників. У нелюдській боротьбі з фашистськими загарбниками поезія Т. Шевченка, сповнена горя, гніву, зненависті до ворогів, виконувала надзвичайно важливу місію в жорстокі часи війни, скеровуючи ці людські почуття у русло боротьби з нападниками. Ось чому П. Тичина в передмові до цього видання написав: «Ми сьогодні українського генія зустрічаємо не як лірика тільки і повістяра, не як художника і філософа,   а перш за все: як борця за свободу, як патріота, що глибоко ненавидів ворогів, як гнівного викривателя неситих».
    І сьогодні нам, українській нації, з усієї багатогранності генія Шевченка варто обирати для себе одне почуття – гнів, який особливо цінний для нас у боротьбі з сьогоднішніми бандитами, крадіями, руйнівниками культури. З усіх гасел Т. Шевченка, з усіх лозунгів його і закликів ми маємо обирати один, найголовніший – бойовий клич його бойової поезії: «Нехай ворог гине!»
    Власне, гнів Т. Шевченка зародився ще тоді, у криваве царювання Миколи Палкіна, коли він, будучи сам кріпаком, відчув на собі усі тортури й страждання нелюдського режиму. Однак Т. Шевченко, куди б його не закинула доля, завжди був вірний своєму девізу – не каятися, не гнутися перед царями! Т. Шевченко своїми роботами (узяти хоча б «Катерину», «Заповіт», «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Сон») руйнував кріпаччину й усіх винних у заведені цього рабства – царів і панів   буквально кожним своїм віршем, кожним рядком поетичним. І коли цього, на думку Т. Шевченка, було недостатньо, він закликав усієї громадою «обух сталить», сокиру гострити на триклятих тиранів. І ці його заклики актуальні й на сьогодні – хоча б згадати його послання «І мертвим, і живим, і ненародженим»:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого, Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли… несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу,
Та й більш нічого.
… І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв…
   Справді, які близькі, які зрозумілі й співзвучні його протести нашому часові! Сьогодні як ніколи стоїть питання – чи буде український народ говорити рідною українською мовою, чи наші покоління будуть морально й духовно зруйновані?
   Повертаючись до «Кобзаря», який був виданий у 1942 році, наголосимо, що 1942 рік був дуже тяжким для нашого народу й світового суспільства загалом, але навіть у такі важкі часи спромоглися видати «Кобзар» накладом у 100.000 примірників! Натомість сьогодні «Кобзар» видається накладом максимум 5.000 примірників! Шановні українці, зробіть порівняння самі!
   І мене, як людину, що живе й працює в м. Києві в районі, названому на честь Великого Кобзаря, украй обурює це ганебне явище, принижує людську гідність мою та всіх мешканців Шевченківського району, а також, безперечно, усього міста Києва й усієї України! І мені огидно, що влітку на Євро-2012 ми будемо зустрічати закордонних гостей цими гральними картами, а не картами по визначних місцях столиці або хоча б розмовниками.

   Это риторический вопрос для каждого гражданина Украины. Сегодня мы слышим со СМИ, телевиденья, радио о том, что необходимо объединиться вокруг Оппозиции, дабы дать достойный бой существующей власти. Аргументов в пользу этой мысли приводится много    от самых примитивных (что, будто бы, именно оппозиция сможет вернуть государству все, что было украдено властью), до более глобальных (как-то скорейшее вступление Украины в Евросоюз и улучшение (или оздоровление) экономики страны). В данной статье хотелось бы рассмотреть более детально, что такое оппозиция (или, точнее, кто?) и что такое власть, в чем между ними различие и существует ли оно вообще.
   Если приглядеться к представителям оппозиции в нашей стране, которые так бурно и яростно начали агитировать украинский народ к сплочению вокруг себя, с точки зрения простого обывателя и задать один простой вопрос – кто они, эта самая оппозиция, что они предприняли, будучи у власти, то ответ будет абсолютно очевиден – ровным счетом ничего! Нас снова пытаются затащить в круг, а если быть абсолютно точным, то в два круга, один из которых   существующая власть, а второй – это так называемая оппозиция. Сегодня снова пытаются жонглировать политической необходимостью противопоставить власти объединенную оппозицию. Другими словами, народ Украины снова втягивается в противостояние между старой властью – оппозицией и существующей властью. Как мы уже говорили в своих статьях, сегодняшняя власть не может априори существовать без оппозиции. Не будем углубляться в политические термины по поводу «ручная» оппозиция или не ручная, в любом случае, это есть политическое противостояние двух одинаковых платформ и по смыслу, и по содержанию.
   Разве кто-нибудь из нас услышал хотя бы одно заявление так называемой оппозиции о выдвижении «снизу» кандидатов в депутаты в Верховную Раду? Другими словами, народу даже не предложено провести собрание и выдвинуть одну (две, пять) кандидатур «снизу», чтобы они провели между собой дебаты, кто из них действительно более достойный. А все происходит до нельзя наоборот: собираются руководители так называемой оппозиции в какой-то «сходняк» и начинают утверждать какие-то списки кандидатов. Скажите, пожалуйста, откуда эти списки берутся и какое отношение к этим спискам имеет простой гражданин? И это все широко комментируется, что мы – Оппозиция – будем утверждать списки кандидатов в депутаты на мажоритарных округах и будем доносить эти списки до народа. Мы будем говорить, заявляет наши оппозиционные политики, что вот это – кандидат от Оппозиции, а все остальные – это кандидаты от Власти. Другими словами, если любой гражданин Украины посчитает возможным, согласно Конституции Украины, баллотироваться в кандидаты в депутаты самостоятельно, то он автоматически переходит в ранг «остальных» – т. е., кандидатов от Власти.
   Сегодня мы слышим заявления  многих политических деятелей, которые так или иначе проживает на территории города Киева, имеют здесь респектабельное жилье, дорогие автомобили, офисы, охрану, что, однако,  баллотироваться, как они заявляют, мы будем в своих округах. Складывается впечатление, что народ Украины поделен не на округа, области, районы, а на отару овец, которую пасут наши политики. По-другому нельзя расценивать их заявление. Но мы здесь не будем проводить экскурс о сегодняшнем состоянии экономики, науки, культуры, образования и в целом на перспективу жизни молодежи в сегодняшней стране. Это уже отдельный разговор.
   Вывод из вышеизложенного напрашивается один – в мажоритарных округах народ Украины обязан выдвинуть свою кандидатуру. Пусть это будет тракторист, слесарь, столяр, другими словами любой представитель рабочей профессии. Народ должен четко понять: ни в коем случае нельзя избирать так называемых представителей от Оппозиции или от Власти, потому как это все «Политканализация», которая подлежит утилизации, и чем быстрее мы ее утилизируем, тем лучше будет для Украины!
   Хотелось бы услышать Ваши комментарии.
 

       Граждане, мне начинает казаться, что вы недостойны индустриализации.
        Господа не перебивайте меня и не упражняйтесь даром во фразеологии.                     Я говорю только о том, что называется Политканализация.
       Я говорю лишь о том, что называется нищенское существование нашего народа.
       Я говорю лишь о том, что называется безысходность.
       Я говорю лишь о том, о чем мы говорим на кухнях.
       Я говорю лишь о том, о чем мечтают дети.
       Я говорю лишь о том, о чем думают тысячи  молодых мам Украины, чем кормить утром ребенка, во что его одеть в школу, за что ему купить одежду.
       Я говорю лишь о том, о чем уже стонет малый и средний бизнес.
       Я говорю, лишь о том, о чем говорят пенсионеры, как протянуть от пенсии к пенсии.
     Во власть должны избираться новые достойные люди, которые готовы как новые менеджеры, с новым современным мышлением, для того чтобы поменять всю систему власти.
       Сегодняшняя Оппозиция - это балласт власти сбросишь, утонет сама власть. Они в принципе не способны мыслить по-новому. Сегодня стране нужны не болтуны, которые упражняются в афоризмах. Сегодня стране нужны люди, которые готовы работать на страну. Люди, которые искоренят само понятие откат.
       Сегодня нужно поставить экономику, бизнес, в справедливое распределение налогообложения. Развитие экономики возможно, лишь при быстром оборачивании денежной массы, а для этого просто как воздух необходимо вменяемые проценты по кредитованию. Любому бизнесмену понятно, что при дешевом кредите для предприятий, идет рост промышленности, или как мы уже отметили быстрый оборот денежной массы.
       Сегодня снова Николай Янович вещает о мифическом росте экономики, и так между прочим, да вы же помните, я говорил о кризисе? Так вот он уже зашел в Украину. Во, новость!!!
Да кто, куда там вошел? Господа, кризис после приобретения независимости Украины никуда и не уходил. А все богатства нашего народа можно с полной уверенностью назвать, «условно богатые люди».
        Сейчас мировой финансовый кризис показал всю убогость и нищету нашего народа. Вы вспомните перед развалом СССР в каждом областном, районом центре Украины работало от пяти до пятнадцати предприятий. Это консервные заводы, мясокомбинаты, птицефабрики, круп заводы, элеваторы,   строите6льные предприятия, промышленные предприятия и т.д.  Да, вы скажите, работала оборонка. Точно, но она, же работала. А что с колхозами сделали? Я вообще не понимаю как можно вести внешние отношения по поставке сельскохозяйственной продукции, не понимая и не зная в лице государства, что будет посеяно, и  сколько выращено скота на мясо? Скажем в 2014-15-20 годах. Или господа правители вы думаете, толь косить налоги, а предприниматели пусть там планируют, сами, сами. Как можно при таких условиях вообще говорить о развитии. Все что вы господа правители развалили, разворовали, теперь нужно восстанавливать. Почему молодежь рыщет в поисках работы по областным городам Украины? Я уже не говорю про тех, кто уже покинул нашу страну и это лучшие из нас. Да ответ очевиден – нет возможности обеспечить свое существование и своей семи.
         Вам господа правители ни мерзко от слова СУЩЕСТВОВАНИЯ наших граждан. Существования стариков, пенсионеров, которые все чем вы сейчас пользуетесь в личных целях, СОЗДАВАЛИ ратным трудом и подвигами.
         Правители, вы говорите, что вкладываете большие деньги в развитие сельского хозяйства? Так вот, то хозяйство, куда вы якобы вкладываете деньги,  находится в полном развале. А нужно вкладывать деньги в развитие городов, районов, сел. Если хотите необходимо немедленно восстановить колхозы, или назовите их как угодно. Восстановить из тех остатков, что еще возможно. Понятно, что здесь речь идет об абсолютно новой форме отношений. Наша страна может обеспечить сельхоз продуктами как минимум Европу и Африку. Но все это возможно при коренных изменения в самих подходах финансирования областей. Основная часть денежного потока должна оставаться именно в районах, и лишь малая часть подлежит перераспределению. Понятно, что для этого нужно страну превратить в оду большую стройку, а это дороги, инфраструктура вплоть до каждого села. Необходимо определить цели и вектор цели. Только при грамотном вложении средств, возможно развитие страны.
          Сегодняшний путь ведет Украину к тотальной нищете, где лишь определенная кучка будет жировать. Ну, а с олигархами? То тут ответ понятен, их нужно максимально отдалить от власти и заставить платить.
        За  голод, за грязь, за нищету и издевательства над народом   Украины – Мы, требуем отчета!
       Словом даешь материальную базу для новых КАП отношений!
 

         Присказка: Мы уже в экстазе смеха ожидаем нового года, ну вот 1 января сейчас начнется. Россия закроет кран, нет например подписанного допсоглашения на поставку газа Украине, или не согласовали цену, или что-то в этом духе. Не будем углубляться в обширные словоформы в этом вопросе. Но январь так незаметно спокойно пробежал и тихо…
         Правительство, набрало воздуха и затаило дыхание, народ выдохнул, ну пронесло. Что-то там подписывают, согласовывают, а в целом, все тихо и спокойно. И даже Евросоюз подумал ну все, теперь можно и санкции к Украине применить. Ведь представители одной из «Политканализаций» сидят, как политзаключенные.  Но нет, господа европейцы подождите, а вы, же знаете что «Хохлы» опять газ воруют, говорят в России. И понеслось, государственные деятели полетели в Москву, решать проблемы. А вот теперь пора и сказку рассказать.
         Сказка:  28 мая 1996 года, эта дата историческая. Спросите почему? Да потому что именно с этой даты в Украине все и началось. Именно в этот период все стало противно глазу,– примуса, например?! Дорогу газу!
Газ в то время был в районе 80 долларов за 1000 куб.м. И тут началось, появилось куча компаний, посредников, все кинулись подписывать договора с предприятиями на поставку газа от Конкретных компаний, например всем известная «Итера».
         И все бы ничего, если бы это не был, глубоко продуманный план, можно даже сказать глубокое эшелонирование в нашем тылу. Наживка, чтоб посадить Украину на газовую иглу. Вы спросите, а как же правительство? Так в том и дело, что на этой афере и наживалось наше правительство. За определенные откаты, эти словоформы тогда только вступали в моду. А правительство тогда и возглавил Паша «Бульдозер», помните дату 28 мая 1996 года,  и начался рассвет день первый, и закат Украины.
         Все бы ничего, если бы эти дяди и тетя, тогда думали об Украине. Но тогда не до этого было, нужно было срочно накапливать капитал, «для капитализации нашей экономики». Тогда эти дяди и тетя думали, что они сели на жирное место, мол, Россия будет качать и поставлять газ, а мы тихо здесь будем сидеть на откате. В том то и дело что нет. Ваша миссия тетя и дяди заключалась в том, чтобы загнать всю Украину на газовую иглу. А дальше? А дальше без вас господа, без вас.
          Кого-то в Панаму энд США тюрьма, а кому-то и дома место нашлось. Все же родные стены есть родные стены.  
         Ну, а теперь к вопросу власти и оппозиции. Так вот Вы, дорогие Украинцы должны себе четко усвоить, что эта власть не может существовать без этой оппозиции. Не будет, так званой оппозиции не будет, этой власти. Это закон природы, про свет и тьму. Но, к сожалению, в нашей ситуации свет и тьма это одно лицо «Политканализация». И чем ближе выборы, тем сильнее вонь, от нее разносится. 
         Тут и сказке конец: Что делать? Да выбирать новых честных, смелых, которые могут поменять эту вонь на расцвет Нации. Депутат, который пробыл один срок и не изменил страну к лучшему, сегодня сейчас немедленно, НЕ НУЖЕН.
       Украинцы мы должны жить по-человечески сегодня сейчас. Мы должны получать достойную зарплату, мы должны сегодня получать качественные услуги, от тех чиновников, которых мы наняли. Украинцы не стесняйтесь сказать СТОП. Украинец, Гражданин, Человек, скажи ПОЛИТКАНАЛИЗАЦИИ, что я хочу жить достойно в этом мире, а не потом, там, в мифическом мире.
 

Возвращаясь к наболевшей теме о коррупции в нашей стране   при коррумпированной власти (а в нашем украинском случае – тотально коррумпированной) народ обречен на нищету, грязь, мерзость и  унижения. Это замкнутый круг, в котором  лишь одна прослойка, так называемые олигархи, имеют сверхприбыли, чиновники постоянно обогащаться, но это обогащение не имеет абсолютно никакой перспективы для государства. Оно актуально лишь в определенный период, т. е. сегодня, сейчас, что не дает развитие ни государству, ни промышленности, ни обществу, ни отдельно взятому гражданину. В сложившейся ситуации в Украине народ обречен – или ему придется признать олигархов своими безапиляционными хозяевами (при этом чиновники будут выполнять роль «смотрящих» и собирающих дань с общества - это путь деградации общества), или же общество выберет путь созидания, развития государства, общества и личности. Но для этого необходимо побороть коррупцию.
Этот вопрос на сегодняшний день муссируется на уровне государства, общественных организаций, СМИ, да и просто в самом обществе. Вопрос стоит жестко – как побороть коррупцию?! В отдельно взятом министерстве, управлении, ведомстве это сделать невозможно, потому как коррупция переплелась между всеми  государственными ведомствами  и глубоко проникла в общество, в само сознание общества. Другими словами, в обществе запущена программа самоуничтожения через коррупцию. В мировой истории много примеров, когда коррупция разваливала государства, империи.
Сама по себе коррупция как процесс существовать не может. Любой процесс в обществе есть управляемый. Другими словами, коррупция в нашей стране – это абсолютно управляемый процесс определенной олигархическо-клановой группы людей, которая с помощью коррупционно-управляемого процесса присваивает весь ресурс государства. И для того, чтобы побороть этот процесс, необходимо создать структуру из наиболее сознательных, передовых, ничем себя не дискредитировавших представителей общества. При этом обязательно должны учитываться родственные и деловые связи с чиновничьим, олигархическим аппаратом. По нашему мнению, наиболее подходящие для этого военнослужащие, а точнее   офицеры украинской армии, отправленные в запас по сокращению. Но данную категорию личного состава необходимо переучить. Для этого нужно создать институт по борьбе с коррупцией. Государство и общество должно признать, что такой процесс, как коррупция в Украине, не просто имеет место быть, а уже пустил глубоко в общество раковые метастазы.
Всем понятно, что это тема глубокая, обширная. Одной-двумя статьями ее не раскрыть. Но дать сигнал обществу, а также виденье самого решения этого процесса, мы обязаны. Лишь только коллективно, всем обществом мы сможем победить коррупцию. При этом необходимо понимать, что нужно создать структуру, которая бы решала эти вопросы, и эта структура не должна контролироваться ни прокуратурой, ни судами, ни Кабинетом министров, а только обществом. Любой сигнал, поступивший от общества о коррупционных действиях, немедленно должен быть проверен! В вопросе создания антикоррупционной структуры необходимо использовать международные практики, а также опыт Грузии. Главное, что нужно подчеркнуть,   инициатива по борьбе с коррупцией должна исходить «снизу». Именно от народа, потому как государственные органы абсолютно импотентны в борьбе, приносящей ей незаконные блага. Иначе, мы рискуем получить новый коррупционный клон.
В завершении хотелось бы услышать комментарии по данному вопросу. Прежде всего, о создании антикоррупционной структуры (как эта организация должна называться, структурироваться, финансироваться, избираться, кому быть подотчетной?). Просим направлять свои мысли и идеи. Заранее благодарны.
http://blogs.korrespondent.net/users/blog/samobrankas/a57091
 

       Хто вам дав таке право пане Тарасюк Б.І., у мене громадянина України, забирати право обирати і бути обраним.
      Стаття 21 Конституції України говорить: « Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
     «Господарі Політканалізації», як ви регламентуєте в своїх виступах і заявах до народу, як ви анонсуєте, що ви, будите допомагати виборцю, зробити свій вибір в мажоритарних округах. Виборець знатиме, що це кандидат від опозиції, всі решта – кандидати від влади. Це Ваші слова, шановний Борисе Івановичу. Я, Вас поважаю як професіонала, але ви мене позбавляєте права бути обраним як кандидата в депутати на мажоритарному окрузі. Тобто я, громадянин України, який не належу до жодної політ сили, використовуючи своє право громадянина, бути обраним до Верховної Ради України, вже зараз автоматично стаю «ВСІ РЕШТА».
     Скажіть будь ласка хто вам, дав таке право, я звертаюсь до всіх «опозиції, позиції, влади, а в решті решт «Політканалізації». Хто вам дав право віднести мене громадянина України до «Решти»?
     На якій підставі, взагалі, ви себе називаєте опозицією? Якщо з владою питання зрозуміле, вона просто при владі, «при кориті». То я не розумію хто ви такі «ОПОЗИЦІЯ»?
    Опозиція, до кого? Ви ж всі, так чи інакше були там при «кориті». Бо я не можу сказати що ви були при владі. Розумієте мене, господарі Політканалізації?
    Бо бути при владі – це величезна честь і відповідальність! А у вас представники політканалізації  немає, ні честі, ні відповідальності. Ви всі вже там сидите по 10-15 років. Це саме ви, всі перетворили Верховну Раду в Політканалізацію політичного суспільства. Це саме завдячуючи вам. народ знаходиться в злиденному становищі, це саме ви, отримуєте і даєте політичні хабарі в Верховній Раді, це саме у вас потрібно спитати. Чому країна в 21-му сторіччі знаходитися в край злиденному жахливому стані? Чому пенсіонер, ледь виживає, на ті копійки які ви так поважно, пафосно виплачуєте? Це саме ви, перетворили одну із унікальніших країн Європи, в жалюгідне рабське становище.
     Ваші  дітки, навчаються за межами цієї країни. Ви лікуєтесь за межами цієї країни. Ви маєте нерухомість і бізнес за межами цієї країни.
    Ви знаєте тут можна написати сотні томів на 100 сторінок, у що ви перетворили країну і наш народ. Якраз оті сто томів, за якими ви саджаєте за грати один одного.
    По якому такому праву ви стали хазяями нашого життя?

ЧАСТИНА 1. Словосполучення «національна безпека» в Конституції України зустрічається 20 разів (з них 9 разів у складі іншого словосполучення – «Рада з національної безпеки і оборони України»). Верховною Радою України прийнято також і Закон України «Про основи національної безпеки України», згідно з яким «…розробляється і затверджується Президентом України Стратегія національної безпеки України». Безперечно, що все це є свідченням важливості поняття національної безпеки для життєдіяльності нашої держави. Зараз в Україні, наскільки нам відомо, така Стратегія є – вона була затверджена Указом Президента України В.А. Ющенка 12 лютого 2007 року № 105/2007. Сучасна влада також мала (а мабуть і продовжує мати) наміри створення своєї Стратегії національної безпеки. Проте досі такого документа вона не зробила, хоча на сайті Національного інституту стратегічних досліджень у 2011 році анонсована презентація чогось схожого на тези до вказаної теми. Читач може переконатися в цьому за інтернет-адресою www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0415_prez.ppt. Не маючи намірів критикувати згадані документи, ми все-таки хочемо висловити певне ставлення до них, а також поділитися і своїми міркуваннями щодо питань національної безпеки України. Ми вважаємо ці питання важливими, у першу чергу, для кожного громадянина, кожного простого українця, і лише в другу – для влади або для так званої «еліти» нашого суспільства, якій добре і так, без всякої стратегії. Але перше, що приходить у голову, читаючи опубліковані, згадані вище національно-стратегічні документи, що вони говорять зовсім не те, що стосується життя людей, і зовсім не говорять того, що є насправді важливим. Прикро, що в цих документах абсолютно відсутній чесний аналіз того, яким є сучасний світ, як Україна опинилася на такому непривабливому місці в ньому, чим вона є в світовому масштабі зараз і, зрештою, що нам робити і як жити далі. У цьому зв’язку, шановний читачу, ми пропонуємо вашій увазі певний нарис положень, які, на нашу думку, повинні бути покладені в основу такої концепції національної безпеки, яка була б зрозуміла й корисна переважній більшості нашого народу, адже «національні інтереси» – це, передусім, інтереси простої людини, а не лише правлячої верхівки. У цій замітці ми подамо лише вступ до даної теми, а саме «Світ і Україна на початку 21 століття», який складається з двох фрагментів «Світ» і «Україна». Перейдемо до викладу першого з них. СВІТ Початок ХХІ століття характеризується рядом процесів, що розвинулися після розпаду світової соціалістичної системи і формального припинення «холодної» війни. Ці процеси привели до створення нової геополітичної конфігурації у світі і формування нового світового порядку. В цілому, сучасна цивілізаційна картина світу виглядає дуже динамічною, хоча й суперечливою. Після не дуже тривалого, хоча й вельми інтенсивного періоду домінування однієї супердержави – США, в світі викристалізовуються нові центри сил і впливу, які мають, як і США, певні ознаки імперій. До таких центрів належать Китай, Індія, Європейський Союз, Латинська Америка. У ряді регіонів значно посилилися міжетнічні і міжконфесійні конфлікти, що активізує так звані «зони світової нестабільності» на Близькому Сході, Центральній Азії (Афганістан, Пакистан, Індія), Африці, на Балканах, Кавказькому, Карпатському і деяких інших регіонах. Значний вплив на геополітику продовжує справляти боротьба за «радянську спадщину», тобто за території, ресурси, кордони і т. ін., що після розвалу СРСР опинилися у розпорядженні відповідних національно-регіональних еліт, які стали значною мірою авторами й виконавцями нових національно-державних проектів. Правонаступником СРСР (а по суті – ще Російської імперії) стала Російська Федерація, яка демонструє на міжнародному рівні свою особливу історичну відповідальність і особливі права у відношеннях з новими державними та іншими утвореннями, що виникли на території СРСР, і все частіше заявляє про себе не лише як про регіонального, але й світового лідера. Слід, однак, відзначити, що міждержавне об’єднання колишніх радянських республік – Співдружність Незалежних Держав (СНД), незважаючи на значні зусилля російської сторони, досі не одержало загальновизнаної концептуальної інтерпретації і доктринального оформлення и поки що не здатне виконувати ключових консолідувальних функцій на пострадянському просторі. Універсальним процесом наприкінці ХХ початку ХХІ століття стала глобалізація, яка характеризується створенням світових економічних імперій, виключною інтенсифікацією міжнародних зв’язків, насамперед – економічних, створенням різного роду міжнародних союзів і розмиванням поняття національної держави, значною активізацією міграційних процесів і т. ін. До глобалізаційних чинників слід віднести і «всесвітню павутину» Інтернет, яка, ставши найважливішим інструментом і каталізатором постіндустріального суспільства, надає водночас і засоби формування негативно, деструктивно орієнтованих і аморальних мережевих спільнот, будучи природним середовищем для так званої «кіберзлочинності». Паралельно із глобалізаційними в ряді регіонів наростають відцентрові тенденції, пов’язані із зростанням націоналістичних настроїв, що часто веде до загострення конфліктів на національному та етнічному ґрунті. Слід, проте, відзначити, що активний націоналізм у сучасному світі ніде не привів до позитивних результатів. На цьому фоні, поряд із певними позитивними ефектами спостерігається колосальна соціальна і регіональна майнова диференціація, фактично, утворилась прірва між багатими (т. зв. «золотий мільярд») і бідними соціальними групами, націями і державами. Різко посилилися такі явища як наркоторгівля, торгівля людьми, міжнародна злочинність, а також таке явище глобального характеру як світовий тероризм. Незважаючи на те, що світ став набагато тіснішим, «герметичнішим», тим не менш не послаблюється бажання розв’язувати міжнародні конфлікти немирними, силовими методами. Ростуть воєнні бюджети багатьох країн, серед яких світовим лідером є США (на 2010 фінансовий рік бюджет Пентагону планується в розмірі приблизно 680 мільярдів доларів, з яких 130 мільярдів доларів виділено в окрему статтю «Фінансування військових операцій за кордоном»). Характерно, що на даний момент єдиним по справжньому крупним воєнним блоком, який активно функціонує, у світі залишився лише блок НАТО. Міжнародні конфлікти все частіше набувають тенденцію переростання у військові. Світова спільнота все більше мілітаризується. Нарощуються обсяги торгівлі зброєю. Не послаблюється, а навпаки, навіть посилюється ядерна загроза, як наслідок «розповзання» ядерних технологій. Сказане стосується й інших різновидів зброї масового знищення, а також і так званого звичайного озброєння, ефективність якого у наш час у ряді випадків не набагато поступається ЗМЗ. Тривожним сигналом стає досяжність відзначеної зброї не лише окремим країнам, але й комерційним структурам, озброєним угрупованням різного штибу і навіть окремим особам. Світовий порядок, заснований на взаємно суперечливих принципах (непорушність післявоєнних кордонів, з одного боку, і право націй на самовизначення, з іншого) у новому столітті виявився недієздатним. Значний вплив на світові процеси спричиняє боротьба за енергоресурси (у першу чергу – вуглеводні) та засоби їх транзиту. Різко активізувались інноваційні процеси у промисловості, що нерідко інтенсифікує виробничі процеси, призводячи до деградації довкілля. Незважаючи на значні зусилля лідерів світового співтовариства досі не вдалося реалізувати ефективні механізми «стійкого розвитку». Остання світова фінансово-економічна криза, причини якої значною мірою залишилися незрозумілими, продемонструвала нестійкість глобальної економічної моделі і необхідність її серйозної модифікації. Кінець ХХ і початок ХХІ століття ознаменувалися істотним розвитком науки, техніки і технології. Фактично, світ зараз переживає нову технологічну революцію, пов'язану з успіхами в галузі генної інженерії, нанотехнології, інформатики. Досягнення в галузі нейролінгвістичного програмування вимальовують перспективу формування маніпулятивних і маніпульованих суспільств. Незважаючи на заходи і заборони, людству, мабуть, не вдасться обійтися без генетично модифікованих продуктів. У новому світі активізувалися мікробіологічні процеси. Постійно виникають нові штами бактерій, з'являються нові захворювання, які, унаслідок глобалізації, швидко поширюються на великі території, набуваючи характеру пандемій. В описаній цивілізаційній картині усе більш чіткою вимальовується тенденція формування явних світових лідерів (G8, G20), а також решти держав, яким негласно наказують «слідувати у фарватері». Таким чином, державний суверенітет, незалежність і самостійність багатьох країн багато в чому перетворюються на фікцію, що має чисто декларативний характер. Таким ми бачимо сучасний світ. Роль і місце нашої Батьківщини в ньому розкривається у наступному фрагменті. УКРАЇНА На такому загальному фоні розвивається незалежна Україна – держава, що виникла на руїнах радянської імперії у 1991 році. Слід зазначити, що Україна при своєму утворенні мала, мабуть, найкращі стартові умови для розвитку серед усіх колишніх радянських республік. Потужна, хоча і не цілком сучасна промисловість (Україна в 1990 році входила в десятку найбільш промислово розвинених країн світу), розвинене сільське господарство, основу якого складали колгоспи, добре організовані і розвинені освіта, наука, медицина, культура, вигідне геополітичне положення, велике, освічене, працелюбне населення і, нарешті, прекрасні природні умови і значні природні ресурси складали цілком реальні передумови для здійснення успішного сучасного українського проекту. Мабуть, саме на відзначених чинниках ґрунтувалися оптимістичні припущення тодішньої української еліти. Проте Україна дуже швидко розгубила значну частину своїх конкурентних переваг, що негативно відбилося (і продовжує відбиватися) на стані її національної безпеки. Слід зазначити, що після 1991 року українським керівництвом був вибраний найневдаліший варіант перебудови економіки. Базуючись на неглибоко засвоєних економічних теоріях, в Україні була реалізована стратегія неоліберального переходу до ринку, яка передбачає шокову терапію для економіки і суспільства. Тодішні керівники країни, яких надихали не дуже грамотні, а то й недобросовісні радники, вірили, що після декількох місяців шоку запрацює ринок і почнеться національне відродження. Заощадження були заморожені, точніше, взагалі ліквідовані як серйозний чинник. Зарплати знецінилися, заводи зупинилися, з'явився ринок "човників". Але ринок не запрацював. Провал неоліберальної моделі був зумовлений тим, що вона була неправильною і не адекватною фундаментальним реаліям тогочасної України, яка перебувала у стані виходу із соціалістичної економіки. Неоліберальна теорія невірно відповідала на питання: чим треба замінити в Україні радянський бюрократичний соціалізм? Її відповідь була такою: так званою ліберальною економікою монетаристського типу. Але загальна ідейна неспроможність монетаристської концепції економіки сьогодні – після світової фінансової кризи і краху глобальних спекулятивних фінансових "пірамід" – факт, очевидний для всіх. Реформи, засновані на хибній ідеології, призвели до ігнорування завдань розвитку реальної економіки країни, її інфраструктури, катастрофічному скиданню державою з себе своїх соціальних функцій і завдань, розбазарюванню крупної загальнонародної власності, необґрунтованому зниженню ролі держави у визначенні завдань соціально-економічного розвитку країни. Зацикленість реформ на монетаристських іграх у гроші та цифри лише посилили по суті сировинну модель розвитку української економіки, з її низькою долею доданої вартості в загальній вартості вироблюваної продукції, зруйнували вітчизняне виробництво, призвели до значної міграції населення, витоку мізків, зниження рівня життя, руйнування ряду інститутів соціальних гарантій і, врешті-решт, привели Україну мало не до стану демографічної катастрофи. У радянській моделі було багато такого, чого не слід було руйнувати, що можна і потрібно було використовувати або, принаймні, враховувати. Натомість неоліберальна модель не враховувала монополізму переважної частини українських підприємства і їх орієнтованості на загальносоюзний економічний комплекс. Для конкуренції – а без неї немає ринку – не було матеріальної бази. На створення матеріальної бази ринкової структури конкурентного типу були потрібні роки. А поки що створювався ринок для іноземних постачальників, ігнорувалися завдання внутрішнього розвитку країни. В ході лібералізації, слідуючи рекомендаціям МВФ, в Україні були фактично знищені цілі галузі, наприклад, цукрова промисловість. Неоліберальна модель не враховувала, що одну третину життєво важливого українці отримують зовсім не по лінії зарплати, а ціни, від яких залежить реальне наповнення і зарплат, і пенсій, і посібників, і стипендій, роками були штучно занижені. Що все життя громадянинові не виплачували частину зарплати, що призначалася на його забезпечення в старості. Вона йшла державі, яка зобов'язалася сплачувати пенсію. Що громадянинові не платили ні на лікування, ні на навчання. Ці суми теж забирала держава для безкоштовного лікування і навчання. Неоліберальна модель ігнорувала і українську науку та культуру. Не створивши незалежних джерел існування науки, культури, освіти, спорту, вона залишала їх прохачами в кабінетах олігархії. Нарешті, ця модель не враховувала, що дуже велика частина української економіки відноситься до військово-промислового комплексу, ринком для якого є держава. Цю частину економіки в ході шоку можна зруйнувати, але ринковою вона не стане. США саме з розрахунку на те, що шокова терапія зруйнує радянський військово-промисловий комплекс (ВПК), так активно рекомендували Україні (та й Росії) модель, орієнтовану на той тип ринку, якого вже десятки років не було в самих США. Неоліберальний монетаризм передбачає приватизацію державного сектору. Але в Україні був не сектор – як, скажімо, в Чилі, а повністю одержавлена економіка. Тут була потрібна приватизація іншого штибу. Оскільки неолібералізм передбачає абсолютний ринок, то ринковими повинні були стати всі ділянки економіки, а приватизація мала стати всезагальною. Але тут спрацював інший фактор. Радянська бюрократія як панівний клас державно-бюрократичного соціалізму і особливо її верхівка – номенклатура – розуміли, що в Україні немає ні активних приватних господарів, ні хоч трохи економічно активних народних мас. Претензії на власність лише усвідомлювалися. Це створювало для номенклатури реальну можливість захопити левову частку державної власності, що приватизовувалася. Поєднання цих трьох чинників – сама по собі необхідність приватизації, неоліберальне уявлення про всезагальність приватизації і претензії номенклатури на власність – визначило українську модель приватизації. У ній частка кожного громадянина безперервно падала: від обіцянок автомобіля на один ваучер до чисто символічної суми. Йшов швидкий процес від приватизації галузей, що допускають ринок, до галузей, суто до ринку не придатних. З інструменту переходу України до ринкової економіки приватизація перетворилася на інструмент грандіозного збагачення номенклатури і "схвалених" нею олігархів, на інструмент грандіозного пограбування мас трудящих, головних творців соціалістичної власності. Саме тоді були закладені основи олігархічного капіталізму у вигляді зрощеної із владою нової буржуазії, якій раптом дісталося «все й одразу». Не уміючи по підприємницькому використовувати власність, номенклатура і олігархи головним засобом здобуття доходів зробили вивезення за кордон ресурсів. Вивезення, практично, сировини, «напівфабрикатів», а не розвиток своєї економіки, став головним для "забезпечення" нової олігархії. На Заході осідали на "запасних аеродромах" і гроші. Неоліберальна приватизація перетворила правлячі угруповання України не на організаторів власного економічного розвитку, а на прив'язаних до Заходу компрадорів. При неоліберальному, по суті силовому, впровадженні ринку виник шар власників, що сформувався без боротьби в ринковій конкуренції, без публічного контролю. Цим підприємцям було чуже найголовніше – підприємницькі навички у виробництві. Зате вони були витончені відносно підкупу всіх учасників ділення власності держави: адміністраторів, директорів, міліціонерів, прокурорів, суддів, журналістів і так далі. Так виникла безпрецедентна за своїми масштабами і, так би мовити, «універсальністю» корупція, що стала серйозною загрозою національній безпеці країни. Так звані «нові українці» виявилися чужими самій ідеї соціальної відповідальності перед державою, суспільством, громадянами. Вони не спромоглися узяти на себе тягар відродження України. Неоліберальні реформи, не створивши громадянам можливостей покращувати своє становище власною працею, залишили їх у тій ролі, в якій вони були при державному соціалізмі, – у ролі "роботяг" і часто соціальних утриманців. Труднощі, які треба було розподіляти справедливо і пропорційно, були покладені лише на пересічних громадян. У результаті нинішня криза, що обрушилася на захід, стала і українською, хоча сама по собі економіка України за своєю виробничою суттю слабко інтегрована в світову економіку – лише по лінії вивозу ресурсів і напівфабрикатів. Роль своєрідного компенсатора соціальної катастрофи в Україні узяв на себе націоналізм, який з особливою силою виявився в ході так званої «помаранчевої» революції і формування «помаранчевої» влади. У результаті країна опинилася розколотою навпіл – по лінії «Схід-Південь» – «Захід». У такому становищі перебуває Україна на початку другого десятиліття ХХІ століття. Саме за таких умов їй треба дбати про забезпечення своєї національної безпеки. На цьому, шановні читачі, ми завершуємо вступну частину нашого нарису концепції національної безпеки. Чекаємо ваших міркувань, відгуків та зауважень щодо викладеного. У наступних публікаціях ми плануємо викласти наше бачення шляхів виходу з того непростого становища, в якому опинилася наша Батьківщина.

Частина 2. Загальні положення 

                       Загальні положення

Початок дивись тут:http://blogs.korrespondent.net/users/blog/samobrankas/a54862

         Стратегія національної безпеки України – офіційно визнана система стратегічних пріоритетів, цілей, завдань, засобів і заходів у галузі внутрішньої і зовнішньої політики, що забезпечують належний рівень національної безпеки країни і напрям її розвитку на середньострокову перспективу.

Основними напрямками забезпечення національній безпеці України є стратегічні національні пріоритети, якими визначаються завдання найважливіших економічних, соціальних і політичних перетворень для створення безпечних умов реалізації природних і конституційних прав та свобод громадян України, здійснення стійкого розвитку країни, збереження територіальної цілісності та суверенітету держави.

Ця Стратегія є базовим документом з планування розвитку системи забезпечення національної безпеки України, в якому викладаються порядок дій і заходи щодо забезпечення національної безпеки. Вона є основою для конструктивної взаємодії органів державної влади, організацій і суспільних об'єднань у справі захисту національних інтересів України і забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

Основне завдання Стратегії полягає у формуванні і підтримці через інструменти забезпечення національної безпеки внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для реалізації стратегічних національних пріоритетів.

У цій Стратегії використано такі основні поняття:

"національна безпека"– стан захищеності особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх погроз, яка дозволяє забезпечити конституційні права, свободи, гідну якість і рівень життя громадян, суверенітет, територіальну цілісність і стійкий розвиток України, оборону і безпеку держави;

"національні інтереси України"– сукупність внутрішніх і зовнішніх потреб держави в забезпеченні захищеності і стійкого розвитку особи, суспільства і держави;

"загроза національній безпеці"– пряма або непряма можливість нанесення шкоди конституційним правам, свободам, гідній якості і рівню життя громадян, суверенітету і територіальній цілісності, стійкому розвитку України, обороні і безпеці держави;

"стратегічні національні пріоритети"- найважливіші напрямки забезпечення національної безпеки, за якими реалізуються конституційні права і свободи громадян України, здійснюються стійкий соціально-економічний розвиток і охорона суверенітету країни, її незалежності і територіальної цілісності;

"система забезпечення національної безпеки"– сили і засоби забезпечення національної безпеки;

"сили забезпечення національної безпеки"- Озброєні Сили України, інші війська, військові формування і органи, в яких законодавством передбачена військова і (або) правоохоронна служба, а також органи державної влади, що беруть участь у забезпеченні національної безпеки держави на підставі законодавства України;

"засоби забезпечення національної безпеки"– кадрові, матеріально-технічні, технологічні, інформаційні, програмні, лінгвістичні, правові, організаційні та інші засоби, включаючи відповідну інфраструктуру, що використовуються в системі забезпечення національної безпеки для збирання, формування, обробки, передачі або прийому інформації про стан національної безпеки і заходи щодо її зміцнення.

Національні інтереси України і стратегічні національні пріоритети 

Національні інтереси України на середньострокову і довгострокову перспективу полягають:

у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки; розвиткові громадянського суспільства та демократії,

у забезпеченні непорушності конституційного ладу, територіальної цілісності і суверенітету України;

у забезпеченні соціальної, міжетнічної та міжконфесійної злагоди всіх верств і прошарків українського суспільства;

у перетворенні України на державу, діяльність якої направлена на підтримку стратегічної стабільності і взаємовигідних партнерських стосунків за умов багатополярного світу.

Внутрішні і зовнішні суверенні потреби держави в забезпеченні національної безпеки реалізуються через стратегічні національні пріоритети.  Основними пріоритетами національної безпеки України є національна оборона, державна і суспільна безпека.

Для забезпечення національної безпеки Україна, поряд з досягненням основних пріоритетів національної безпеки, зосереджує свої зусилля і ресурси на таких пріоритетах стійкого розвитку:

підвищення якості життя українських громадян через гарантування високих стандартів життєзабезпечення та особистої безпеки;

економічне зростання, яке досягається перш за все шляхом розвитку національної інноваційної системи та інвестицій у людський капітал;

наука, технології, освіта, охорона здоров'я і культура, які розвиваються шляхом зміцнення ролі держави і вдосконалення державно-приватного партнерства; 

екологія живих систем і раціональне природокористування, підтримка яких досягається за рахунок збалансованого споживання, розвитку ресурсозаощаджувальних технологій і доцільного відтворення природно-ресурсного потенціалу країни;

стратегічна стабільність і рівноправне стратегічне партнерство, які зміцнюються на основі активної участі України в розвитку багатополярної моделі світобудови.

Для запобігання загрозам національній безпеці необхідно забезпечити соціальну стабільність, етнічну і міжконфесійну згоду, підвищити рівень зростання національної економіки, підняти якість роботи органів державної влади з метою реалізації громадянами України права на життя, безпеку, працю, житло, здоров'я і здоровий спосіб життя, на доступну освіту та культурний розвиток.

Розвиток стосунків дво - та багатосторонньої співпраці з державами – учасниками Співдружності Незалежних Держав, насамперед з Росією, є для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики. Україна прагнутиме розвивати потенціал регіональної і субрегіональної інтеграції і координації на просторі держав – учасників СНД в рамках перш за все самої Співдружності, а також Організації Договору про колективну безпеку і Євразійського економічного співтовариства, що роблять стабілізуючий вплив на загальну обстановку в регіонах, які межують з державами-учасниками СНД.

Україна розвиватиме співпрацю та зміцнюватиме економічні, політичні, гуманітарні та інші зв’язки з Європейським Союзом з перспективою до вступу до нього, вважаючи ці контакти принципово важливими з огляду на завдання національної безпеки. 

Ну що ж, нарешті починається Старий новий 2012 рік.Дуже хочеться побажати нашому терплячому українському народові щастя, здоров’я, сімейного благополуччя, творчих успіхів, натхнення й усього найкращого, щоб урешті-решт ми змогли себе відчути  європейським народом, щоб від’їжджаючи чи то в відпуску, чи то в відрядження  в будь-яку країну, ми б могли з гордістю сказати: ми – Українці! А хіба не ці слова нам заливає у вуха наша «Політична Каналізація» із різноманітних шпальт газет, журналів, політичних токшоу? За двадцять років незалежності, окрім дерибану бюджету (висловлюючись словами нашої ПолітКаналізації), нічого не зрушилось.А от терпіння, приниження я не бажаю вам, мої українці! Я вам бажаю прозріння!Я вам бажаю в цьому 2012 році нарешті спромогтись і вибрати народну владу! І така можливість у нас є, і це принаймні 225 депутатів в мажоритарних округах. Хоча вже сьогодні ми бачимо й чуємо, як ПолітКаналізація  з усіх щілин в один голос розповідає народу України про те, що політика ‑ це брудна справа, і залиште її нам, ми знаємо, що з нею робити, та й мажоритарні округи ми вже поділили між собою. Ось це - Влада, а ось це ми - об’єднана опозиція. І справді, подивившись на наше сьогодення, бачиш – так, вони знають, що треба робити! Узяти хоча б містечко Конча-Заспу, що під Києвом, – справді, одразу все видно. І така Конча-Заспа є в кожному регіоні нашої країни. Це місця, містечка, маєтки, де приховуються «кінці», де мешкає саме ця ПолітКаналізація. Вони вже протягом двадцяти років знають, куди рухається наша країна., та тримають це у великому секреті. Я пам’ятаю з дитинства радянський мультик, як півню штани обрізали. Так і нашу країну оця ПолітКаналізація обрізає. Дивлюсь я на головну ялинку й думаю, а чи взагалі здатні всі, хто зараз при владі, на щось, окрім дерибана бюджету? Хіба не можна було оголосити всім дитячим садкам, інтернатам, школам, щоб діти самі виготовили іграшки для головної ялинки України?І потім можна було б показати цю ялинку як заставку на центральних каналах України, і для цього не потрібні великі гроші. Я впевнений, це було б цікаво і дітям, і дорослим. Хоча я не можу сказати, що наша ПолітКаналізація зовсім не має фантазії. Наведу кілька висловів, які полюбляє вона вживати: минула злочинна влада, дерибан бюджету, нереальні обіцянки, бюджет проїдання, подвійні стандарти, безпрецедентний піар, заангажований, заполітезований, фальсифікація, махінація, корупція, правовий нігілізм, повільна воєнна інвазія, зáлежні політичних мерців на перехресті доріг, антинаукові аналогії, харкання жовчу політичних імпотентів,  політичний нігілізм опонентів, пересмикування фактів. Я запитав своїх друзів із Європейського Союзу, чи знають їхні громадяни стільки політичних висловів, скільки знає пересічний українець? На що почув дивну, але таку потрібну відповідь: Наші громадяни взагалі не знають навіть значення більшості наведених вами слів, вони просто працюють для того, щоб краще жити. А ми працюємо, щоб краще жила наша ПолітКаналізація.

Українці, якщо ви продали свій голос ПолітКаналізації, то тоді вона вам на абсолютно законних підставах продасть свої послуги, але вже як вибрана вами влада, а отже - дуже дорого!